Архівні документи 1939 року, збережені в фондах Державного архіву Івано-Франківської області, спростовують міф про ідилічну міжвоєнну Польщу. Зокрема, статистичні дані Товариства експлуатації солей поташових (ТЕСП) у Калуші від 23 травня 1939 року чітко демонструють, як керівництво держави проводило дискримінаційну політику, яка вилилася у національний конфлікт і стала передумовою краху держави восени того ж року.

Документ свідчить про тотальне витіснення українців з керівних посад та адміністративних структур підприємства. Якщо у 1914 році ТЕСП очолював українець Мар'ян Козаневич, то до 1939 року всі три члени правління, 66 осіб адміністративного персоналу та керівники філій були виключно поляками. Серед 207 адміністраторів лише п'ять посад дісталися українцям, а решта — полякам, що свідчить про системний характер національного тиску.

Економічна дискримінація супроводжувалася соціальним тиском: українців звільняли з фізичної праці, замінюючи їх на поляків, переважно з Познаньщини. Для нових працівників будували окремі колонії, фінансували польські товариства, школи та військові організації, тоді як українські культурні та освітні ініціативи залишалися без підтримки. Це призвело до демографічного дисбалансу: з 1900 по 1939 рік кількість поляків у Калуші зросла на 2600 осіб, тоді як українці, незважаючи на еміграцію, зберегли свою чисельність, що свідчить про їхню стійкість.

Польська влада не лише ігнорувала права місцевого населення, а й проводила агресивну зовнішню політику, анексуючи території Чехословаччини. Така поведінка, поєднана з внутрішніми репресіями, призвела до того, що 1 вересня 1939 року Польща опинилася в ізоляції. Коли СРСР вступив у війну, польське керівництво панічно втекло до Румунії, де було інтерноване, а польські вояки, які не мали офіційного статусу військовополонених, опинилися в пастці радянських репресій.

Історичний досвід Калуша та Галичини показує, що несправедлива держава не може бути міцною. Політика, що базується на насильстві та запереченні прав інших національностей, неминуче веде до розпаду та втрати суверенітету. Сьогодні, коли Польща знову стикається з викликами євроінтеграції, важливо пам'ятати уроки минулого, щоб уникнути повторення трагічних сценаріїв, які призвели до загибелі цілих поколінь.