На площі перед оперним театром у Львові колись відбувався величний парад рекрутів до дивізії Ваффен СС «Галичина». На спеціально зведеній трибуні тоді були присутні майже всі керівники міста, а на передньому плані — голова військової управи Альфред Бізанець, який активно агітував галичан вступати до німецьких формувань.

Але водночас з цими подіями на Західній Україні розгорталася інша, не менш жорстока реальність. Бійці Української повстанської армії (УПА) категорично не визнавали дивізію СС «Галичина» та українців, що в ній служили, оскільки вважали їхніми діями інтереси нацистської Німеччини, а не боротьбу за незалежну Україну.

Через це військові підрозділи УПА не вагаючись вступали у бої з есесівцями так само, як і з іншими німецькими частинами. Аналогічно ставилися упівці й до шуцманшафт-батальйонів та Українського визвольного війська, розглядаючи їх як частину окупаційної системи. Водночас Служба безпеки УПА розробила ефективну модель переконання українців з німецьких формувань перейти на бік підпілля.

Одним із яскравих прикладів стала подія 19 квітня 1944 року, коли українські військові одного підрозділу вбили кількох німецьких офіцерів і перейшли до УПА. Ще раніше, у березні того ж року, група упівців сотенного Чумака переправилася на правий берег Західного Бугу, де ліквідувала майже всіх німецьких офіцерів 5-го Галицького полку СС і переконала 20 українських бійців приєднатися до повстанців.

Подібні випадки були масовими завдяки активній контрпропаганді підпілля ОУН(б) та командирів УПА. Українцям, які служили в німецьких підрозділах, пояснювали, що Третій Райх приречений, а майбутнє України залежить від власних сил. В результаті такої роботи, за даними німецького командування, значна частина одного з галицьких полків СС залишила свої позиції.

У 1944 році багато українців опинилися перед складним вибором між репресіями, вивезенням до Німеччини чи службою у формуваннях Третього Райху. Ті, хто прагнув незалежної України без зовнішнього контролю, обирали шлях боротьби в рядах УПА. Ці процеси не були унікальними для українських земель, адже подібні явища відбувалися і в інших країнах Європи, окупованих нацистською Німеччиною.