Львів застряг у транспортному колапсі, намагаючись вмістити функції мегаполіса у середньовічні межі старого центру. Цей парадокс став темою гострої дискусії після публікації кандидата економічних наук Степана Куйбіди, який закликав місто мислити масштабами, а не обмежуватися косметичними рішеннями. Його думки про перспективи території колишнього ЛАЗу як потенційного центру розвантаження міста знайшли відгук, але й викликали жорстку критику з боку місцевих аналітиків.

Ключова проблема полягає не в нестачі ідей, а в системному нехтуванні генеральним планом Львова, затвердженим ще у 2010 році. Саме цей документ передбачав поліцентричний розвиток міста, створення нових підцентрів на периферії та розвантаження центру через внутрішню кільцеву магістраль. Натомість міська влада ігнорує ці пропозиції, дозволяючи злочинне переущільнення існуючих районів, що робить будь-які спроби вирішення проблеми логістичних заторів неефективними.

Територія колишнього ЛАЗу, яку часто називають «пустою», насправді є складним майновим комплексом. Близько 56 гектарів комунальної землі оточені сотнями об'єктів нерухомості, власниками яких є компанії, пов'язані з івано-франківським забудовником Андрієм Луцьким. Хоча мер Львова Андрій Садовий заявляє про збереження промислового призначення землі, на практиці це не заважає активній забудові навколишніх територій, що вже сьогодні створює «бетонні джунглі» та блокує транспортні потоки.

Ідея перенесення частини адміністративних будівель та судів на ЛАЗ, щоб звільнити площу Ринок та Соборну, виглядає привабливо фінансово та логістично. Проте без відновлення транспортної доступності через вузькі, вже перебудовані вулиці Стрийську та Луганську, цей проєкт ризикує перетворитися на нове джерело заторів. Приклади Парижа чи Лондона, де суди перенесли в нові кампуси, не враховують, що там це супроводжувалося мільярдними інвестиціями та створенням нової інфраструктури, чого Львів сьогодні не має.

Справжній тест на дорослість для Львова полягає не в обговоренні майбутнього ЛАЗу, а у поверненні до реалізації генерального плану. Без моніторингу його виконання та зупинки неконтрольованої забудови будь-які стратегічні ініціативи залишаться лише гарними презентаціями. Місту потрібна реальна стратегія просторового розвитку агломерації, а не спроби вирішити системні проблеми локальними маніпуляціями з нерухомістю.