05.05.2026 19:59 Вітаю всіх глядачів, слухачів і читачів медіа “Король Данило”. Хочу розповісти про Міцкевича — про готель, паркінг, але насамперед про історію, до якої я безпосередньо причетний, тому й хочу нею поділитися. Я керував проєктом комерційної нерухомості, який був у структурі холдингу — так званої “системи Антонова”.

Цей проєкт перебував під моїм безпосереднім керівництвом як керівника напрямку комерційної нерухомості. Основним був проєкт трансформації заводу телеграфної апаратури, а до нього додавалася низка інших ініціатив. Зокрема — проєкт, відомий під юридичною назвою “Центр розвитку нерухомості”.

Чому я про це розповідаю? Можливо, хтось скаже, що це не зовсім коректно — мовляв, причетна особа ділиться внутрішньою історією. Я не розповідатиму всього, хоча міг би значно більше.

Чому маю на це право? Тому що власник проєкту і готелю, мій колишній керівник Віталій Антонов, зі мною не розрахувався за виконану роботу, попри обіцянки. Це — невеликий ліричний відступ, щоб уникнути закидів.

Те, що не можна розголошувати, я не говоритиму. Але саму історію розповім, адже без неї важко зрозуміти нинішню ситуацію. Йдеться про те, чому виник конфлікт довкола готелю і паркінгу, що тут є політикою, а що — об’єктивними процесами.

Почну з того, що у 2004 році була створена так звана “SPV” — компанія під конкретний проєкт. У нашому випадку це був “Центр розвитку нерухомості”, який займався об’єктом на площі Міцкевича, 9. У внутрішній документації цей проєкт проходив під кодовою назвою М9.

Ця ділянка свого часу дісталася львівському бізнесмену Валерію Холодилу після того, як він профінансував демонтаж аварійної будівлі. Наскільки це було справедливо — судити не беруся. Згодом ділянка перейшла до “Львівнафтопродукту”, а відтак — до окремої юридичної структури, яка й почала реалізацію проєкту.

На початку не йшлося ні про нинішню архітектуру, ні про масштабні порушення, ні про підземний паркінг. Ці рішення з’явилися значно пізніше. Ми проводили багато дискусій із професором Миколою Бевзом — завідувачем кафедри реконструкції архітектурного інституту Львівської політехніки.

Йшлося про збереження історичних елементів. Під час археологічних досліджень було знайдено залишки дерев’яної каналізації, фрагменти муру, елементи криниці. Для науковців це були цінні знахідки.

Пропонувалося законсервувати ці об’єкти і зробити їх частиною експозиції. Але виникало питання економіки — це комерційний проєкт, який мав приносити дохід. У підсумку обговорювали компроміс: відтворення історичного фасаду з додаванням сучасних елементів.

Проєкт затягнувся на роки. Однією з причин стала рейдерська атака — через формальне існування залишків приміщень Спілки художників. Це призвело до численних судових процесів і значних витрат.

З часом історія отримала новий розвиток. Було рішення Верховного Суду щодо незаконності містобудівних умов, однак пізніше видали нові. Процес триває вже понад 20 років.

З точки зору бізнесу, логіка зрозуміла: значні інвестиції потрібно повернути. Але з точки зору міста та історичного середовища виникають серйозні питання. Особливо критичним є питання висоти будівлі.

У зоні історичної забудови вона не повинна перевищувати 15 метрів. Натомість фактична висота значно більша. Це вплинуло на вигляд площі, закрило перспективи на ратушу і створило дисбаланс у просторі.

Щодо паркінгу — це важливий, але другорядний аспект. Для готелю такого рівня він необхідний. Проте його реалізація в центрі міста, в зоні ЮНЕСКО, пов’язана з серйозними ризиками: транспортними, геологічними та археологічними.

Ця територія складна — поруч русло Полтви, щільна забудова, історичні фундаменти, пам’ятник Міцкевичу. Будь-які роботи тут потребують надзвичайно обережного підходу. Головна проблема, на мою думку, не в паркінгу.

Проблема в тому, що вже збудовано об’єкт, який порушує історичний ансамбль площі. Це одна з ключових локацій Львова, його візитівка, зафіксована на сотнях фотографій і листівок. Сучасні технології дозволяють поєднувати нове і старе, але це має робитися з повагою до середовища.

У цьому випадку баланс порушено. Я розумію логіку бізнесу, але логіка міста і збереження спадщини тут не витримана. І це, на жаль, є частиною ширшої проблеми управління містом. От така історія.

Дякую за увагу.