Олена Теленюк, яка провела дитинство та більшу частину дорослого життя у Миколаєві, опинилася у Львові під час евакуації у 2022 році. Саме тут, у західній столиці, вона вперше почала активно практикувати українську мову, хоча раніше вважала, що говорити нею не вміє. Її історія — це приклад того, як середовище може змінити ставлення до рідної мови навіть у тих, хто роками користувався російською.

До війни Олена, як і багато військовослужбовців, не вивчала українську в школі через особливості служби батьків. Вона вважала, що вільно говорити нею не зможе, і тому продовжувала спілкуватися російською. Лише у 2013–2014 роках вона спробувала змінити мову, але зіткнулася з повним нерозумінням оточення. Тоді їй здавалося, що це неможливо, і вона повернулася до звичного мовлення.

Переїзд до Львова став поворотним моментом. Тут Олена почула навколо українську мову і поступово почала намагатися говорити нею сама. Спочатку це було важко: бракувало словникового запасу, і вона часто вживала російські слова. Проте через рік, коли вона повернулася до Миколаєва, ситуація змінилася. Вона намагалася говорити українською, але люди не розуміли, навіщо їй це потрібно, і часто казали: «Розслабся, ти вже не у Львові».

У Миколаєві Олена зіткнулася з дивним явищем: навіть молоді люди, які вчили українську в школі, принципово спілкувалися російською. Вона зазначила, що у великих мережах, таких як супермаркети чи банки, українська присутня, але в маленьких магазинах та сфері послуг панує російська мова. Це її засмутило, адже вона вважала, що після чотирьох років війни суспільство вже мало усвідомити важливість мови.

Сьогодні Олена з чоловіком повністю перейшли на українську мову і не планують повертатися назад. Вона зазначає, що для неї це стало свідомим рішенням, яке далося відносно легко завдяки підтримці родини. Її історія показує, що перехід на українську — це не просто зміна слів, а зміна мислення, яка часто вимагає мужності та стійкості перед обличчям несприйняття.

Досвід Олени Теленюк нагадує львів'янам, що підтримка української мови — це спільна справа, яка вимагає терпіння та розуміння. Її історія є частиною рубрики «100 історій про мову», де розповідаються реальні історії людей, які зробили свідомий вибір на користь української мови.