Стрільба у львівській школі, де батько учня відкрив вогонь із травматичного пістолета, сколихнула не лише місто, а й усю країну. Цей трагічний інцидент гучно оголив одну з найболючіших проблем сучасності – відсутність реального, а не декларативного рівня безпеки у закладах освіти.

Україна вже ухвалила закон про безпеку в закладах освіти, проте досі немає головних підзаконних актів, які зробили б його діючим. Виникає логічне запитання: чому Міністерство освіти та Кабінет Міністрів зволікають із впровадженням? Натомість ми бачимо ініціативи про додаткове навантаження на вчителів, але не бачимо рішень про належне фінансування їхньої роботи.

Оксен Лісовий фактично перекладає відповідальність за безпеку дітей на громади, хоча це є прерогативою держави. Забезпечення відеоспостереженням, металодетекторами, рамками та справжньою фізичною охороною – це не майбутнє, а вимога сьогодення, особливо в умовах війни. Якщо держава очікує, що це буде коштом батьків чи місцевих бюджетів, то виникає питання, навіщо нам такий підхід.

Проблема безпеки у школах безпосередньо пов'язана з питанням обігу зброї. Україна десятиліттями жила без повноцінного закону про цивільну зброю. Лише після початку повномасштабної війни держава почала впорядковувати цю сферу: у 2023 році створено Єдиний реєстр зброї, а у 2025 році понад 6 300 громадян задекларували майже 7 000 одиниць вогнепальної зброї. Це дозволило ветеранам і цивільним, які отримали зброю під час війни, узаконити її.

Справжня загроза криється не у ветеранах, а у нелегальній зброї. За перші вісім місяців 2025 року зафіксовано 397 злочинів із використанням незареєстрованої зброї. Європейська консультативна місія оцінює, що в Україні може бути від 2 до 5 мільйонів одиниць незаконної зброї. Цифра невідома точно нікому, але масштаб проблеми очевидний.

Стрільня в школі – це не лише про одного агресивного чоловіка. Це сигнал, що країна має одночасно навести лад у системі шкільної безпеки й у сфері обігу зброї. Безпека дітей і громад починається з відповідальності держави, а не з пошуку тих, на кого можна перекласти обов'язки.